Здається ви переглядаєте цей сайт за допомогою Internet Explorer 6. Ця програма вже застаріла.
Для більш безпечного та надійного перегляду ми рекомендуємо вам оновити браузер на нижченаведений:

Firefox / Safari / Opera / Chrome / Internet Explorer 8+

Дика природа

Шпіцберген — найбільший острів архіпелагу Свальбард. Це найбільший острів Норвегії, що розташований лише за 1000 км від Північного полюса. Через це чимало полярних експедицій починалися й іноді завершувалися саме тут. Багатьох людей відлякують довгі полярні ночі, що тривають чотири місяці, арктичний клімат і білі ведмеді, які бродять повсюди, — їх тут більше, ніж людей. Однак запевняю вас, що Шпіцберген — місце, яке просто необхідно відвідати.

Засоби безпеки.
Прибувши на острів Шпіцберген, необхідно пам’ятати про одну річ. Нехай вас не вводить в оману легкість, з якою сюди можна дістатися. Чудові можливості авіасполучення й відносно низькі ціни на авіаквитки означають, що дістатися сюди майже так само легко, як приїхати до Мадрида чи Парижа. Однак ми повинні пам’ятати, що з комфортного й теплого літака ми потрапляємо на арктичний острів, з усією його красою, дикою природою і небезпеками. За межами міста нам загрожують такі небезпеки, як погодні умови, складний рельєф, тріщини в льодовиках, лавини, відсутність людей, які можуть допомогти, брак покриття мобільного зв’язку й дикі тварини.

Крім того, за межами міста потрібно носити із собою рушницю. Якщо ви вмієте нею користуватися й маєте дозвіл на носіння зброї, в одному з туристичних магазинів можна взяти в оренду рушницю та набої. Отож, щоб вижити й повернутися, окрім здорового глузду, потрібно мати необхідне обладнання й ужити заходів безпеки. Далі я розповім, що брав із собою в зимову поїздку та який мінімум я вважаю необхідним.

• Індивідуальний приводний радіомаяк — дає змогу викликати допомогу в кризовій ситуації.
• Супутниковий телефон — дає змогу зв’язатися з аварійно-рятувальними службами.
• Сигнальний пістолет — для відлякування ведмедів, щоб вони не підходили занадто близько.
• Гвинтівка — для самозахисту.
• Компас і карти.
• Пристрій GPS — бажано з можливістю надсилання даних про своє розташування.
• Зимове гірське спорядження — шипи, льодоруб, лопата для розкопування лавини, лавинний детектор, щуп тощо.

Безперечно, це лише найважливіше спорядження, яке гарантуватиме вашу безпеку, окрім теплого одягу, намету й інших речей, які беруть із собою в гори.

Фототехніка.
Як завжди в таких подорожах, я вирішив узяти дві фотокамери. Насамперед я хочу мати запасне обладнання на випадок несправності. Я взяв із собою фотокамери E-M1X та E-M1 Mark II, першу з яких я використовую як основну.
Набір об’єктивів, що дає змогу робити пейзажні знімки з широким кутом огляду і фото диких тварин, таких як свальбардський північний олень, песець чи, можливо, навіть ведмідь. Хоча ведмідь є беззаперечним королем цієї землі, зовсім не хочеться зустріти його, подорожуючи наодинці.

Крім того, я взяв штатив, набір сірих і градієнтних фільтрів NISI і твердотільний диск WD My Passport Wireless PRO SSD для копіювання знімків безпосередньо з карт пам’яті. Усе це я спакував у два рюкзаки. Один Lowepro Whistler містив фототехніку, а в другий туристичний рюкзак я зібрав спорядження, що давало змогу здійснювати переходи засніженою місцевістю, виживати в умовах вимушеного привалу чи пересуватися льодовиком. Крім того, я завжди мав із собою «маузер», що нагадував про часи Третього рейху, заряджений набоями для відлякування ведмедів, а також сигнальний пістолет, щоб відганяти диких тварин на безпечну відстань.

Моїм основним транспортним засобом був снігохід, на якому я подолав близько 900 кілометрів. Він також давав мені змогу заряджати акумулятори, які, як відомо, не дуже добре працюють за низьких температур. Я заряджав фотокамеру безпосередньо від розетки прикурювача, використовуючи зарядний пристрій, що підтримує стандарт PD (Power Delivery). Корпус було під’єднано до розетки прикурювача в снігоході, тому щоразу, коли я не фотографував, я заряджав у ньому акумулятори. Це дійсно дуже зручне рішення, завдяки якому я мав повністю заряджені акумулятори навіть тоді, коли температура падала нижче нуля, а до найближчого населеного пункту було кілька десятків кілометрів. Таким чином, у мене були повністю заряджені акумулятори й мені навіть не довелося користуватися запасними — жодних проблем.

Нова фотокамера Olympus, без сумніву, просто створена для такої роботи. Хоча вона більша за молодші моделі і не належить до категорії кишенькових фотокамер, як E-M10 або E-M5, її, без сумніву, створено для зйомки природи в складних умовах. Герметичність, стійкість до низьких температур, великий запас електроенергії та, що найважливіше, ергономічність і можливість заряджання за допомогою зовнішнього акумулятора або розетки прикурювача, перетворюють роботу з нею на чисте задоволення. Швидка серійна зйомка (до 60 кадрів на секунду) чи мій улюблений режим Pro Capture дають змогу впіймати вирішальну мить ще до натискання кнопки спуску затвора. Звучить дивно, але це так. Я натискаю кнопку спуску затвора наполовину, і фотокамера записує до буфера пам’яті все підряд, а коли я натискаю її до кінця, то зберігаються зображення, зроблені до та після моменту натискання.

Автор і фотограф: Марцін Добас

Галерея зображень

Усі знімки зроблено за допомогою такого обладнання