Здається ви переглядаєте цей сайт за допомогою Internet Explorer 6. Ця програма вже застаріла.
Для більш безпечного та надійного перегляду ми рекомендуємо вам оновити браузер на нижченаведений:

Firefox / Safari / Opera / Chrome / Internet Explorer 8+

Місто й подорожі

Цей острів біля східноафриканського узбережжя — не дуже відоме серед туристів місце. Посеред океану, між Мозамбіком і Мадагаскаром, в оточенні коралових рифів розташувався найстаріший із вулканічних Коморських острів — острів Майотта. Колись цей острів, що був важливим торговельним центром і піратським осередком, колонізували моряки й раби. Завдяки своїм прекрасним лагунам і розмаїттю підводного світу він досі залишається улюбленим куточком дайверів. Якщо ви мрієте про спокій і тишу під пальмами, безлюдні пляжі з білим піском і голубими лагунами, тоді це місце саме для вас. Природні краєвиди острова Майотта — це справжнісінький рай.
З 2014 року цей П’ятий заморський департамент Франції також офіційно визнано частиною ЄС. Через географічне розташування в цьому регіоні цей віддалений острів довгий час мав стратегічне значення.
Нарешті відпустка! Чотири тижні свободи. Чому б не вирушити кудись, бажано дуже-дуже далеко! Цілком спонтанно й без особливої підготовки я спакував валізу, схопив фотокамеру та вирушив навідати давнього друга з Парижа. Сам я небагато чув про цей острів, тож перед від’їздом поставив перед собою завдання дізнатися більше про це місце та його населення, зокрема про різні етнічні групи, що гармонійно уживаються разом, як я колись десь читав.

Подорож
Найшвидший спосіб дістатися острова — літаком із Найробі або через Реюньйон чи Мадагаскар. Я ризикнув швиденько глянути вниз, коли ми вже йшли на посадку на невеликому сусідньому острові Пті-Терр, і зрозумів, на якій малесенькій смужці землі посеред безкрайого синього океану ми збиралися приземлитися. Мабуть, це складне завдання навіть для найдосвідченіших пілотів. Більші літаки просто не можуть приземлитися на такому острові. Після успішної посадки ми сіли на паром, який відвіз нас до сусіднього острова Гранд-Терр і його столиці Мамудзу. Звідти ми взяли таксі та вузькими дорогами, що ведуть крізь гірські джунглі, вирушили вглиб острова, через Комбані до віддаленого селища Тсенгоні, де я збирався провести чотири тижні зі своїм другом і ще п’ятьма членами його родини.

Забуті діти Франції

Дорогою до селища мене найбільше вразило те, скільки дітей ми зустрічали по всьому острову, — діти були скрізь, куди сягало око. Понад дві третини населення складає молодь віком до 20 років. Діти прибувають на узбережжя Майотти групами на човнах, у які їх посадили їхні батьки, сподіваючись на те, що тут вони матимуть шанс на краще майбутнє. Тут також спостерігається шокуючий рівень безробіття серед молоді, оскільки наплив біженців створює брак робочих місць.

Жінки Майотти

Що ще вражає на острові — це коморські жінки у барвистому традиційному вбранні, що має назву «хіромані». Це справжній вибух кольорів. Жінки Майотти відомі не лише своєю красою та грацією, а й розумом. Вони посідають особливе місце в місцевій культурі, яка й досі є переважно племінною. Цей острів є батьківщиною для однієї з останніх матріархальних спільнот у світі. Наприклад, родинний дім тут належить жінці, що дає їй значну незалежність і автономію. Це дійсно вражає, коли бачиш, що між цією традицією і мусульманською вірою більшості населення немає жодних протиріч.

Злодії в сутінках
Макі, що є різновидом лемурів, зовсім не полохливі. Вони зустрічаються по всьому острову. Щовечора, ледь-ледь сутеніє, вони збираються на дахах і опорах ліній електропередач, гуртуються в невеликі зграї та починають свої набіги на селища.
По п’ятницях після магрибу — загальної вечірньої молитви — люди, вдягнені в балахони, виходять із численних мечетей на вулиці. Селище оживає. Люди зупиняються, щоб погомоніти, і голосно вітають один одного. Здається, люди Майотти досі живуть у гармонії з природою. Це також стосується родини, у якої я гостював. Рано-вранці кожного дня, невдовзі перед сходом сонця та заклику до молитви, який ні з чим неможливо сплутати, мене будило кукурікання сусідського півня.

Іло де Сабль Блан — пляжі з білим піском і голубими лагунами

Білий піщаний острів можна побачити та відвідати лише кілька годин на день під час відливу, коли до нього можна дістатися човном. Під час припливу пляж із білим піском поступово зникає під водою — це видовище справило на мене яскраве й незабутнє враження.

Вибір обладнання
Перш ніж вирушати у свою чотиритижневу подорож, я поспілкувався з представниками компанії Olympus. Мені дали чудову можливість протестувати фотокамеру OM-D E-M10 Mark II і кілька об’єктивів серії Olympus PRO, зокрема M.Zuiko Digital ED 40-150mm F2.8 PRO з 1,4-кратним телеконвертером M.Zuiko Digital MC 14. Обидва об’єктиви виявилися правильним вибором. Я не пошкодував про своє рішення. Вони досі залишаються обов’язковими елементами мого дорожнього набору. Ці об’єктиви стали моїми абсолютними фаворитами завдяки оптимальному рисунку зображення та високій різкості, які перевершує лише їхня надзвичайна світлочутливість. Просто неймовірно, які результати може показати 5-осьова система стабілізації зображення цієї стійкої до бризок фотокамери з телеоб’єктивом 40–150 мм під час карколомної подорожі на човні, у який люто б’ють хвилі. Це було справжнє випробування на витривалість, яке цей комплект із гідністю пройшов.

Труднощі під час фотозйомки

Якщо говорити про репортажну вуличну зйомку, то в цьому регіоні це може бути досить ризикованим заняттям, особливо для недосвідченого фотографа. Нинішня ситуація нестабільна, а на загальну атмосферу впливають злидні й важке повсякденне життя. У деяких місцях моя потреба в безпеці вийшла на небачений досі рівень. Крім того, у цілому негативне ставлення багатьох мусульман до фотографії не допомагало мені під час зйомки. Якби мене не супроводжували місцеві жителі, яким я міг довіряти, я б у жодному разі не зміг зробити стільки фотографій.

Починаючи з другого тижня, я значно скоротив свій комплект обладнання і носив його в дешевій наплічній сумці, яка не привертала уваги. Щоразу, коли я брав у руки фотокамеру, це становило певний ризик і привертало увагу перехожих. Не тому, що вони ніколи раніше не бачили фотокамери, а через те, що вона явно була дорогою. Особисто для мене, у таких екстремальних умовах безшумний затвор бездзеркальної та компактної фотокамери на кшталт E-M10 Mark II є просто безцінним, коли потрібно нишком зробити кілька знімків прямо із сумки, не потрапивши в халепу.Незважаючи на це, мені потрібно було підготувати фотопроект, який я спланував, щойно прибув на острів.
Під час цієї мандрівки я зрозумів, що жахливе положення численних дітей-біженців, які проживають там незаконно, має стати темою наступної серії моїх фотографій.

Автор і фотограф: Шамсан Андерс

Галерея зображень

Усі знімки зроблено за допомогою такого обладнання